вiдео - завантажити
вiдео - переглянути

ще дещо про Петра Остроушка

П. Остроушко

У Сполучених Штатах багато нагород і премій на кшталт Оскара. У світі телебачення найпрестижнішою вважається золота статуетка Еммi. Ця премія вручається не лише на загальнонаціональному рівні. Академія телевізійного мистецтва і науки, яка завідує цією нагородою, має свої відділення по всій країні. Наприкінці жовтня відділ Академії на середньому заході США провів церемонію вручення премій у своєму регіоні. Лауреатом нагороди став і  американський композитор українського походження Петро Остроушко. Петро заслужив золоту статуетку Еммi за музику до документального фільму «Міннесота – Історія землі» (Minnesota: A History of the Land).

Петро Остроушко успішний композитор та один з провідних в Америцi вiртуозiв гри на мандоліні. Свого часу Петро об’їздив з гастролями всі Сполучені Штати та Канаду, грав також і в Європі. Продовжує гастролювати по Америці і зараз, та постійно з’являється на публіці. Нещодавно брав участь у концерті-бенефiсi, прибуток від якого пішов на потреби музикантів знищеного ураганом Катрiна міста Новий Орлеан. Грати Петро почав з самого дитинства, оскільки народився у музичній українській родині. Розповiдає, що на мандолiнi грав його батько та хресний батько. Тож i вiн почав грати на iнструментi, на якому нiбито грали усi, пригадує Петро.

Петро з А. Ющиним

Ось уже кілька років Петро грає разом з колишнім мешканцем Мінська Аркадієм Ющиним. Репетиції вони проводять у власному будинку Остроушка у Міннеаполісі. Хоча це місто не вважається музичним центром Америки, Остроушко залишається вірним рідному дому:

«Мені просто подобається тут жити. Я був в Нью-Йорку, Нешвілі, Лос-Анджелосі, які є найбільшими музичними центрами, але я не хочу там жити. Мені подобається жити тут. Подобається мати свій город де я можу вирощувати помідори та фасолю», -- говорить вiн.

у власному городi

Українська душа Петра Остроушка проявляється у городі за хатою. Серед американців не дуже поширено вирощувати овочі на городі, однак для Остроушка це життєва необхідність: «Я мушу. Я не знаю, як люди живуть як не мають грядку. Треба брудні руки мати», -- каже вiн.

Овочі з власного городу йдуть до борщу, улюбленої страви музиканта, про яку він свого часу навіть склав і записав пісню.

Батьки Петра Остроушка іммігрували до США після Другої світової. Першою мовою для нього стала українська. Вчився грати, слухаючи родичів. На професійній сцені Петро уже понад тридцять років. Заробляти на життя музикою почав відразу після закінчення школи. Класичної музичної освіти не має, однак це у професійному житті особливо не заважає:

П. Остроушко

«Тому що я завжди граю переважно те, що мені подобається. Інколи, правда, мене наймають оркестри, і навіть сьогодні я завжди хочу побачити твір заздалегідь аби побачити ноти, я не дуже добре читаю ноти. Я граю переважно на слух», -- говорить Петро.

Кілька оркестрів різних рівнів свого часу включали у свій репертуар твори Остроушка. Свій перший великий запис син українських іммігрантів зробив для однієї з пісень легендарного Бoба Дилана. Петро тоді виконав партію мандоліни для його пісні «Кров на колії». Працював з такими відомими музикантами як Віллі Нельсон, Чет Еткінс, Емілу Геррiс, Ґреґ Браун та інші. Петро також пише музику для театру та кіно. Довгий час працював в громадському радiо NPR, що транслюється не лише у США,  а і по всьому світі. В його активі ряд власних компактних дисків. Нещодавно навіть створив компанію звукозапису, яку назвав на честь України Бордерленд (Borderland), що в перекладi означає «окраїна» або «земля на кордонi».

Головним у своєму творчому житті Петро Остроушко вважає можливість грати музику, яка йому подобається:

«Я граю на мандоліні, а мандоліна не дуже популярний інструмент в естрадному світі, в естрадній культурі. Я не зірка рок-енд-ролу і не намагаюсь стати відомим у такому контексті. В принципі, лише мати можливість грати музику, яка мені подобається, музику, яку я пишу, для мене це успіх. Так довго, як я це можу робити і утримувати свою родину, це все, чого я хочу і потребую. Мені щастило більшість мого життя, з часу, як я почав жити з музики, тому що я міг грати те, що хотів. Не кожному так щастить».

Петро продовжує грати улюблену музику і жити у рідному Міннеаполісі. Він говорить, що як музикант завжди намагається залишатися самим собою.