З часу падіння Берлінської стіни 20 років тому багато колишніх комуністичних країн Центральної і Східної Європи відмежувалися від Росії рядом військових, політичних та економічних реформ. Але сама Росія і далі намагається очолювати ефективний військовий союз, модернізувати свою – основану на сировині – економіку та лібералізувати авторитарну політичну систему.

Падіння Берлінської стіни 9 листопада 1989 року означало не лише колапс комунізму в Європі, але також кінець московського контролю над колишнім східним блоком. З того часу кілька країн регіону були прийняті до Європейського Союзу і стали членами НАТО. Незалежний російський військовий експерт Олександр Коновалов каже, що нові члени НАТО шукали захисту від Росії:

«Радянський Союз стільки разів накидав їм свою політичну волю, що, хоча вони ніколи до цього відкрито не признавалися, тим не менше, головною причиною приєднання до НАТО була історична боязнь Росії і Радянського Союзу як сили, яка може накинути їм щось, чого вони не хочуть».

Росія намагалася створити новий оборонний союз – Організацію договору про колективну безпеку, яка включає п’ять колишніх радянських республік. Але, як вважається, у вияві зневаги на адресу Москви, Білорусь бойкотувала саміт альянсу у червні, а Узбекистан відмовився підписати важливу угоду про сили швидкого реагування. Коновалов каже, що Росія також втратила ініціативу в іншому угрупованні з питань безпеки – Шанхайській організації співробітництва (ШОС):

Коновалов підкреслює, що хоча до неї хоче вступити багато країн, їм тепер надають лише статус спостерігачів. ШОС не тому не стала успішною, що її організувала Росія, але тому, що в ній є Китай. Він додає, що це азійська організація, а не пострадянська.

Коновалов каже, що падіння Берлінської стіни відкрило Росію на впливи ринкових сил і виявило, що її командна економіка з радянських часів неконкурентноздатна. Нині російські лідери часто говорять про диверсифікацію економіки, але країна і далі імпортує більшість готових товарів та експортує переважно нафту, газ та інші природні ресурси. Це робить Росію дуже залежною від змін світових цін. За повідомленням РИА-Новости, міністр фінансів Олексій Кудрін заявив, що вартість російського експорту зменшиться на 190 мільярдів доларів з приводу зменшення світового попиту.

Голова московської Фундації Нова Євразія Андрій Кортунов сказав, що багатство природних ресурсів у Росії означає, що немає великих спонук до проведення економічних реформ. Він додає, що в Росії немає також інших спонук, які дали великий поштовх іншим, залежним колись від СРСР, країнам:

«Вони хотіли приєднатися до Європейського Союзу, і це стало ключовим фактором, який визначив політику перетворення їх економіки. Росія не має такої спонуки. Росія, за всіма ознаками, не приєднається до Європейського Союзу в найближчому майбутньому. Отже немає провідної мети, до якої Росія могла б стреміти».

Кортунов каже, що соціальний контракт ще з радянських часів між пересічними росіянами і державою продовжується через інерцію. Відповідно до цього контракту, багато пересічних росіян і далі вважають, що держава відповідальна за їх добробут:

«За Путіна відбулося відновлення старого соціального контракту. З одного боку держава постачає громадянам дедалі більші реальні доходи, але водночас громадяни – населення - готові ставитися з політичною лояльністю до держави».

Ця інерція, каже Кортунов, унеможливлює багатьом росіянам бачити зв’язок між їх економічними інтересами і свободою стреміти до них самостійно.

Маша Ліпман з Московського центру Карнеґі погоджується з цим, але звертає увагу не те, що Росія зробила значний поступ з часу розвалу Радянського Союзу:

«З’явилася свобода подорожування, свобода займатися підприємництвом, якщо порівняти це з СРСР, де приватна власність і прибуток були злочином. Це величезна, величезна різниця, і для багатьох людей це відкриває нові можливості самореалізації. Не без обмежень, не без застережень, але, все-таки, це величезна різниця».

Ліпман каже, що деякі старші віком росіяни тужать за статусом великодержави, яким вони втішалися за Радянського Союзу. Якщо йдеться про молоде покоління, додає вона, то воно має труднощі з уявленням собі обмеження життя в тоталітарній радянській поліцейській державі:

«І справді, це важко собі уявити, якщо ви не жили в той час, як вам можна відмовити у дуже звичайних речах, таких як, наприклад, грати музику, яка вам подобається, одягатися так, як вам подобається, мати задоволення із себе як молода людина».

Маша Ліпман каже, що нині Росія є країною, яка шукає свого характеру, характеру, що впав разом з Берлінською стіною. Вона додає, що в багатьох росіян мішані відчуття про цей історичний день, який східні європейці вважають відновленням свого статусу незалежних країн. Однак росіяни, як здається, розірвані між радянським і царським минулим, між комунізмом і капіталізмом, і навіть між авторитарним і демократичним правлінням.