На початку 20-го століття американські звукозаписні компанії часто посилали своїх представників на південний схід країни у пошуках перспективних виконавців. Більшість музик того часу писали пісні про людські трагедії і стихійні лиха у притаманному для цих районів стилях блюз і кантрі. Окрім дослідників, сьогодні мало хто пам’ятає про цих музикантів. За винятком одного чоловіка, який вирішив ознайомити сучасну аудиторію з баладами минулого.

Крiс Кiнґ у своїй студiї

Продюсер Кріс Кінґ має особливу пристрасть до старих пісень блюзу і кантрі, записаних у 20, 30 і 40 роках минулого століття. Вiн розповiдає, що колекціонувати пісні вiн почав щойно у старших класах. Саме тоді вiн зацікавився музикою, почав грати на гітарі та банджо. Також вiн пригадує, що батько дав йому кілька старих платівок.

Сьогодні колекція Кінґа нараховує понад п’ять тисяч платівок. Деякі дуже рідкісні. Кінґ витратив багато часу на пошуки забутих записів як у антикварних крамницях, так і серед людей.

Вiн каже, що ходив від дверей до дверей у старій дільниці Чарльстона, запитуючи у людей, чи мають вони у пивниці старі альбоми. І одна дуже приємна пані, я згадає вiн, витягла цілий стос платівок».

Захоплення дитинства у дорослому віці стало професією -- реєстрація і переписування старих пісень. За його вклад у збереження культурної спадщини він отримав кілька номінацій, а згодом і саму нагороду «Ґреммі».

Черговий проект Кiнґа називається «Люди, Увага: Балади про вбивство і пісні про стихію від 1913 до1938 років».

Кiнґ розповiдає, що ці балади переходили від містечка до містечка, від однієї громади до іншої. Вони розповідали, наприклад, про загибель молодої жінки, яка була вагітною та про тем як її партнер не хотів одружуватись з нею чи визнати дитину».

Кінґ каже, що збірку позитивно зустріли у США та Європі. Чому? Тому що, вважає він, там присутній особливий стиль оповідання історії, що поступово зникає з американського культурного ландшафту – стиль, де присутні і співчуття, і гумор, не дивлячись на масштаби трагедії.