Семінар розпису писанок став невід'ємною традицією української громади столичного Вашингтона та його околиць. Щороку напередодні Великодня цей захід проводять при парафії однієї з українських церков. Однак цьогорічний 25-ий фестиваль став особливим, адже зібрав не лише аматорів, але й майстрів писанкарства з різних куточків північної Америки.

Майстер-класи із розпису пасхальних яєць є щорічним і улюбленим заходом при Українському католицькому храмі Святої Родини у Вашингтоні. А от симпозіум писанки, який зібрав іменитих майстрів та дослідників українського етносу з США, Канади, атлантичного та

Юрій Добчанський

тихоокеанського узбережжя, тут відбувся вперше. Організатор симпозіуму Юрій Добчанський зазначає:

“Це наш 25-ий захід, і я дуже радий, що нам вдалося поширити інформацію про писанку на цілий континент. Я задоволений особисто, бо вже довший час пропагую інформацію про цю традицію. Метою цього симпозіуму є побачити які є традиції, і який напрям все це бере”.

Новаторство чи традиційність. Саме це питання викликало найбільше дискусій. Частина експертів, як от етнограф Орися Пащак Трач, каже, якщо не дотримуватися традиційного символізму, то феномен писанки втратить свою сакральність і автентичне значення.

“Велика різниця між традиційною писанкою, такою як вона була, і тим, що тепер вона відходить від традиції і стає гарним яєчком декорованим батиковим способом, але вже без символізму і вірування. Це вже не можна назвати писанкою”.

Юрій Добчанський частково погоджується з цією думкою і каже, що нові покоління треба виховувати на правильних інтерпретаціях українських традицій.
 
Майстриня із сорокарічним досвідом – Галина Бадуляк вважає, що писанкарство є способом самовираження, яке не визнає ні визначених правил, ні прийнятих стандартів:

“Ми не можемо змусити молоде покоління дотримуватись давніх традицій і не давати їм розвивати свої таланти. Немає нічого поганого в тому, що хтось має власне бачення і хоче його втілювати”. 

У 1992-му році пані Бадуляк за свою мистецьку працю була відзначена нагородою. Писанкарству майстриня навчилась самотужки ще в дитинстві, живучи в Україні. Відтак, це захоплення стало її ремеслом в імміграції, і було єдиною розрадою у боротьбі із раковим захворюванням чотири роки тому.

Свій талант Галина Бадуляк не лише передала донці та онучці, але й готова навчити кожного. Вона каже, що не робить з цього жодної таємниці, адже, якщо не поділитись своїм досвідом з іншими, то знання помруть разом із майстрами.

На майстер-клас пані Бадуляк прийшли як новачки, так і писанкарі з багаторічним досвідом. Ігор Слобідський пише писанки 19 років:

“Я почав писати писанки у 1989-му році. Але я ніколи не мав правдивих лекцій, ніхто мене не вчив як писати. І то є дуже для мене добра можливість навчитися у писанкарки, яка є дуже знана і я можу навчитись від неї інших способів”.  

Не приховує свого захопленням й інша учасниця майстер-класу Дозя Пацлавська: “Моя мама навчила мене робити писанки, як я була молода, але я ніколи не бачила таких писанок, як робить пані Бадуляк”.

Писанки Галини Бадуляк

Витвори пані Бадуляк можна побачити і в музеях, і на вітринах крамниць. Писанкарство, хоч і не популярне серед широкого загалу, старається йти в ногу з часом. Від електричної кістки для розпису яєць, який, до речі, вперше в 70-их роках виготовив іммігрант з Дрогобиччини, до використання Інтернету. Джоан Брендер автор сайту присвяченого українським писанкам, та матеріалам для їх виготовлення:

“Цей симпозіум просто перевершив всі мої очікування. Сам факт проведення його у столиці і високий рівень учасників – це просто надзвичайно”.

Як засвідчив симпозіум, писанкарство, це щось більше, аніж добра традиція, чи невід`ємний атрибут Великодня. Це – прагнення зберегти свою національну і культурну самобутність, яке передається з покоління в покоління. І для багатьох українців за кордоном воно стало невід`ємною частиною життя.