Легендарна дослідниця приматів залишає наукову роботу
Голос Америки Вашингтон - 09:30 EDT 19/10/2009
Відома британська дослідниця приматів Джейн Ґудалл майже півстоліття вивчала шимпанзе у Національному парку Ґомбе в Танзанії. Її відкриття зробили значний внесок у те, що сьогодні відомо про соціальну поведінку шимпанзе, найближчого родича людини. Сьогодні Ґудалл залишає наукову роботу іншим. Вона присвячує свій час роботі у фонді, який вона створила з метою збереження диких тварин. Це також і фокус її нової книги «Надія для тварин та їхнього світу», що розповідає про надзвичайні зусилля людей, які змогли врятувати популяції тварин, що були на грані вимирання. Але, Джейн Ґудалл відома, зокрема, за свою роботу з шимпанзе. Вона каже, що навіть ще до того, як вона могла говорити, вона спостерігала за земляними хробаками, а потім, читаючи дитячі книжки, хотіла вивчити мову тварин. У 1960 році, двадцяти-шести-річна Джейн вирушила до Африки, де захопилася шимпанзе. Її дослідження зробили суттєвий внесок у знання про поведінку цих приматів. «Я думаю», зазначила вона, «що першим фактом, про який стало широко відомо з мого дослідження, це те, що шимпанзе виробляють та використовують примітивні знаряддя. Вважалося, що це роблять тільки люди, що нас і відрізняє від царства тварин». З часом Ґудалл та її команда дослідників продемонстрували, що між поведінкою людини та шимпанзе є чимало інших спільних рис. Як, наприклад, довгий інтимний зв`язок, який існує між членами родин. Шимпанзе можуть жити понад п’ятдесят років. Цей зв'язок може тривати все їхнє життя. Любов до шимпанзе та бажання їх захистити, спонукали Джейн заснувати Інститут її імені. Його місія – захистити популяцію шимпанзе в Африці, що продовжує зменшуватися. Дослідниця каже, що коли почала працювати, їх було від одного до двох мільйонів, а тепер максимум триста тисяч». Ґудалл каже, що основна причина зникнення шимпанзе – руйнування їхнього середовища. Один зі шляхів цьому запобігти, каже вона, вирішити проблеми людей, що живуть поруч: «Як можна навіть намагатися врятувати шимпанзе в цьому невеличкому оазисі плодючих земель, коли поруч живе більше людей, ніж може прогодувати ця земля». У 1994 році Ґудалл започаткувала програму «Піклуймося». Вона налагоджує партнерські відносини з мешканцями африканських сіл, допомагає їм аби вони не вбивали шимпанзе. Ситуація починає змінюватися, тому що мешканці сіл розуміють, що програма піклується про них також, а не лише про шимпанзе. Ґудалл вірить, що аби зусилля з охорони диких тварин спрацювали, необхідно залучати молодь. У 1990 році вона заснували організацію «Вершки та коріння» - програму, яка допомагає молоді навколо світу залучатися до громадської діяльності. Кожна група має обрати три типи проектів, аби світ став кращим: один з допомоги людям, другий – з допомоги тваринам, включно з собаками, котами та свинями, і третій, аби допомогти навколишньому середовищу, в якому ми всі живемо. Про свою роботу та життя Джейн Ґудалл написала у своїй новій книзі «Надія для тварин та Третього світу». Книга також описує зусилля інших людей, які незважаючи на численні перепони, рятують тварин, яким загрожує вимирання. Одна історія розповідає про мініатюрну мавпу, яка називається золотий лев тамарин, що майже зникла. Вчені створили програму з розмноження в умовах неволі, яка врятувала цей вид мавп. У свої 75 років Джейн Ґудалл продовжує вести надзвичайно активне життя. Вона проводить майже триста днів на рік у подорожах, закликаючи до збереження дикої природи: «Якщо б ми почали думати про наслідки наших повсякденних дій: що ми їмо, що ми носимо, як ми взаємодіємо з іншими людьми, тваринами, навколишнім середовищем – тоді ми почнемо робити невеличкі зміни, які можуть призвести до великих змін, які нам так необхідні». І ці зміні, каже Джейн Ґудалл, мають починатися з нас самих та кращого розуміння зв’язку між людьми та світом природи.
E-mail
вислати на принтер
